В общей эйфории «наступления» России на Украину не упражняется только ленивый. Удивительно, что только после «просьбы товарища Си» все вдруг вспомнили про Олимпиаду. Как будто Олимпиада в Сочи не была тем временным барьером, который мог бы положить конец киевскому кризису 2014 года. Диванные эксперты, среди которых, как это ни парадоксально, не только журналисты и политики, но и военные, твердят банальные истины. Как мальчик в известном анекдоте. В связи с чем приводим более чем вразумительный фрагмент интервью опального руководителя Главного управления ращведки МО Украины Василия Бурбы, данного «Украинсуой правде».
Публикуется на языке оригинала
– Наскільки Україна сьогодні готова до загрози? Як ви оцінюєте, якщо завтра буде наступ, чи може Україна дати відсіч?
– Комунікація спеціальних служб українських зі спецслужбами стратегічних партнерів, тими ж американцями, британцями – на величезному рівні. Ми можемо не просто обмінюватися, а проводити спільні заходи, тобто довіра у нас на 100%. Обмін іде на постійній основі. І мене дивує позиція не в плані того, що ГУР щось погано знає або не має даних про наступ. Навпаки, дані є про наступ. І це підтверджують американські, британські розвідники.
Мене дивує ситуація, як це обговорює вище політичне керівництво у нас в державі. Заяви наших керівників про те, що це все паніка, ніякого наступу не буде – непрофесійні, неправильні. Українців неможливо злякати наступом. Але потрібно розказати наш план дій. Наше завдання – законодавчо спростити для громадян дії під час можливого наступу. От завтра розпочнеться ряд кібератак, хіба ми знаємо, що робити? РНБО, з однієї сторони, каже, що в нас є план. Але ми не знаємо елементарні речі, і немає вказівок РНБО для органів виконавчої влади в регіонах. Президент казав: немає паніки, не купляйте сірники. Нам потрібно розповісти дійсно правду. Я не хочу злякати, з однієї сторони, але з другої сторони – ми повністю не готові до дій під час наступу.
Росіяни не будуть наступати завтра-післязавтра. Правильно казати, при яких умовах вони це робитимуть. Чим ми дезорієнтованіші, чим ми слабші в центрі, тим росіяни швидше побіжать. Немає дня наступу, мені так здається. Тому що деякі наші посадові особи заявляють навіть про день наступу. е потрібно Путіну витрачати війська. У місті щоб воювати, потрібно три нападники на одного захисника. Давайте уявимо, що виключають енергію і газ в місті. І всі жінки, діти, старі будуть виїжджати з міста. Я думаю, росіянам це не потрібно. Росіянам потрібно, щоб ми пішли на поступки. Тому ми маємо бути готові до цього. Я вважаю, що наступ ймовірний. Але, думаю, на даний момент – поки що малоймовірний. Ми маємо час підготуватися. Ми не знаємо навіть пунктів збору. Верховна Рада не працює, а вона має прийняти закони, які спростять наші дії під час війни. Законодавець має бути готовим. А у нас – відпочинок.
– Буває, говорять, мовляв, ми з 2014 року в стані війни, постійно є загроза, постійно росіяни стягують війська. Якщо порівнювати нинішню концентрацію військ і ту, що була раніше, наскільки зараз ситуація нерядова?
– Вона нам знайома. Кожне навчання росіян – це навчання не оборонне, а наступальне, ми повинні це знати. Під захистом своїх територій вони навчаються наступати. Зараз кажуть, що росіян 100-110 тисяч. Так подивіться, пару місяців тому навчання були – їх було більше. Питання в тому, що росіяни дивляться на нашу реакцію. Якщо я хочу на вас наступати, то я спочатку почну активно займатися розвідкою, щоб зрозуміти ваші оборонні стандарти. Потім я підтягну госпіталь. Мобілізую через військкомати лікарів у Ростовську і Курську області. З однієї сторони ми це бачимо. Але згадайте, 2014-й рік, ми побачили наступ на Крим? Не побачили. Побачили європейці і грузини у 2008-му році, як росіяни в Грузію зайшли? Теж не побачили.
Питання не в тому, чи буде. Питання в тому, чи ми готові. Ми маємо людей не заспокоювати. Ми маємо сказати: дивіться, у нас є план, ми знаємо: наступ може бути. З однієї сторони, розвідники кажуть, що наступ іде, а президент каже, що його не буде. Мені здається, не вистачає мудрості у прийнятті рішень щодо захисту. Наше головне завдання – мати механізм захисту. Не військовий, це дуже важливо, а мирного населення.
– А що робити нам усім, хто не депутат і не президент? Як нам готуватися?
– Це найголовніше питання, тому що ми так розлінилися, ми так звикли користуватися мобільними гаджетами, що я б на місці росіян зробив нам послугу: «поклав» би мобільний зв’язок і зробив би диверсію на транспорті. Ми восьмий рік воюємо, і у нас немає порядку дій щодо бомбосховищ. А діти в школах – що буде, якщо буде наступ? Куди тих дітей забирати, якщо батьки не встигають? Наші політики вважають, що якщо ввести все в смартфон і в «Дію» – оце результат роботи. Звісно, це результат на виборах через 2 роки. Але не на даний момент.
Севгіль Мусаєва, Соня Лукашова, УП